Храм святого Миколая Чудотворця (Притиска)

19 серпня - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Свято Преображення Христового пов'язаний з подіями земного життя Ісуса Христа про які розповідають Євангелія від Матвія 17:1-9, Марка 9:2-9 і Луки 9:28-37.

Незадовго перед Своїми стражданнями і смертю для затвердження у вірі Своїх учнів Ісус Христос зволив тілесно, видимо явити їм Славу Свого Божества і через те показав їм, що Його страждання і смерть будуть вільні, і що Він є Той Самий Спаситель Ізраїлю, що Він був обіцяний пророками. Він звів трьох апостолів - Петра, Якова та Іоанна на гору Фавор і зробив їх свідками Свого Преображення: коли Господь молився, обличчя Його засяло, як сонце, і одяг став білим, як сніг. Але не світло видимого сонця осяває Христа, а світло Божества нестворене, невимовне. Побачивши Христа у славі, Його учні попадали долілиць в побожному страху.

Хто з нас без гріха? Хто ніколи не робив помилки? Хто скаже, що він бездоганний? У кожного з нас є темні місця в історії нашого життя, які далеко не були найкращими, деякі недосконалості нас переслідують ще й по-сьогодні.
Поглянемо в наше минуле і побачимо, що нічого безслідно не пройшло. Добрі справи принесли нам добрі плоди, а погані вчинки відбилися своїми поганими наслідками. Каже народна мудрість: “Рано чи пізно все боком вилізе”.

Можемо зауважити, що у житті ми навчилися через таку просту логіку. Коли бачили добрий результат, то хотілось повторювати, а коли був поганий наслідок, то ми обминали, навіть, нагоду повторити те, що нам принесло шкоду. Так, шукаючи кращого, розвивається ціле людство.

Можливість виправити, покращити, змінити – це справді дар від Бога, який є виявом Його любові до нас. За це маємо бути Йому вдячні та належно використовувати цю нагоду. Бо...
Бо в цьому світі все змінюється, але всьому приходить кінець і цим змінам також
Прийде час, коли почнеться вічність, тобто не буде кінця. Саме тоді вже не буде можливості змінитися, не буде такої потреби.

Розповідь про Остаточний суд (Матея 25:31-46) чітко оповідає:  “Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів;”  “І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне” Саме ці слова показують логічний кінець, у якому не буде змін, буде початок іншого життя. Життя, яке приготоване нема ще з початку сотворення світу.

14 серпня Свята Православна Церква відзначає одне з найбільших свят - Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. В народі це свято носить назву Медовий Спас. Також цього дня вшановується пам’ять старозавітних мучеників Маккавеїв (166 р. до Р.Х.)

Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього.  За грецьким часословом 1897 року так пояснюється походження цього свята: «Внаслідок хвороб, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і на відвернення хвороб. Напередодні (13 серпня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на Св. Трапезі Великої церкви. Із нинішнього дня і до Успіння Богородиці, звершуючи літії по всьому місту, подавали його потім народу для поклоніння. Це і є винесення Чесного Хреста». 27 серпня хрест знову повертався в царські палати.

Цього ж дня Православна Церква вшановує пам'ять семи мчч. Маккавеєвих, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р.Х.).Сім святих мучеників Маккавеїв: Авім, Антонін, Гурій,  Елеазар, Евсевон, Адім і Маркелл, матір їх Соломонія, і вчитель їх Єлеазар  постраждали в 166 році до Різдва Христового від безбожного сирійського царя  Антіоха Єпіфан. Прихильний до еллінського культу, Антіох Єпіфан ввів в  Єрусалимі і всій Юдеї язичницькі звичаї. Він опоганив храм Господній,  поставивши в нього статую язичницького бога Зевса Олімпійського, до поклоніння  якого примушував юдеїв. Багато відпали тоді від Істинного Бога. Проте були й  такі, які глибоко сумували про падіння народу Божого і продовжували вірити в  майбутнє пришестя Спасителя. Дев'яносторічний старець - законовчитель Єлеазар,  який за прихильність до закону Моїсеєвого був судимий, з твердістю пішов на муки  і помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара - сім  братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія.

14 серпня у православних християн розпочався Успенський піст - останній з багатоденних постів в році. Він встановлений перед великими святами Преображення Господня і першої Пречистої Божої Матері і триває два тижні, по 27 серпня.

Починається Успенський піст зі свята "Походження (ізнесення) чесних древ Животворящого Хреста Господня". За усталеним у Православній Церкві чином цього дня здійснюється поклоніння Хресту (за чином Хрестопоклонного тижня Великого посту) і мале освячення води. Разом з освяченням води освячується також мед нового урожаю (звідси народна назва свята - медовий Спас).

19 серпня відзначається свято Преображення Господня, коли в храмах освячуються виноград і яблука (до свята Преображення Церква рекомендує утримуватися від вживання цих плодів). Завершується пост святом Успіння Пресвятої Богородиці - 28 серпня.

“Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”
Словом “бідний” ми називаємо тих, котрі не мають нічого, або мають дуже мало. До категорії тих людей зачисляємо також тих, котрі щось втратили: “Бідна людина, бо втратила здоров’я”, “Біднятко, бо втратив рідну людину”. Бідний, бо перебуває в якійсь біді.
Багатий – це той, хто має багато. Щоб бути ним, не обов’язково посідати багато матеріального добра, можна мати багато чого іншого, що може піднести до такого статусу. Це можуть бути: знайомства, таланти, різні справи, обов’язки, проблеми, клопоти та інш.

Багатство і бідність – це відносні між собою речі
У цьому світі існують багаті, бо є ті, котрі мають менше і їх називаємо бідними. Факт: людина використовує збагачення для особистих цілей і помножує свої достатки зарахунок інших, цим самим роблячи із себе багатого, інший займає місце бідного.
І хоч одне без другого не може існувати, але відстань між цими двома була і мабуть буде завжди у цьому суспільстві.
Як одні, так і другі не завжди раді тим, ким вони є. Бідні часто заздрять багатим, а багаті мріють позбутися того всього, що обтяжує їхнє життя і робить неспокійним.
Парадокс: хтось мріє про багатство, щоб себе забезпечити і мати спокій, але коли досягає цілі, то з’являється інша трудність: втримати це багатство. Так цей ланцюг проблем продовжується.

За царювання римського імператора Максиміана було сильне гоніння на християн. В Нікомідії головному місті Східної імперії, був зруйнований чудовий християнський храм і близько двадцяти тисяч християн було спалено, а літній єпископ Анфім та багато пресвітерів загинули смертю мучеників. Християни, що залишились живими, рятуючись від жорстокого гоніння, переховувались в різних таємних місцях.

В той час жив у  Нікомідії один багатий і знатний поганин на ім’я Євсторгій. У нього був син Пантолеон.

Мати Пантолеона була християнка; вона померла, коли син був її підлітком. У ранньому дитинстві Пнтелеон часто чув від матері про Христа і навіть засвоїв начатки християнського вчення. Але коли мати його померла і підліток залишився під доглядом батька – поганина, благочестиві уроки дитинства були скоро ним забуті.

Батько віддав Пантелеона в поганську школу, де він швидко проявив свій гострий розум і робив швидкі успіхи у навчанні.

Бачачи видатні обдарування сина, батько вирішив зробити з нього лікаря і віддав в науку до знаменитого на той час придворного лікаря Єфросина. І тут Пнтолеон швидко показав значні успіхи; він настільки оволодів лікарським мистецтвом, що в знаннях мало чим поступався своєму вчителю. В той же час він став відомим самому імператору, який відзначивши розсудливого і ввічливого юнака мав намір зробити його придворним лікарем. Але Господь готував Пантолеону інше призначення.

7 серпня православні християни святкують Успіння праведної Анни, матері Богородиці.
Богомудра, Богоблаженна і благословенна Анна походила з роду царя Давида і була донькою священика Матана з покоління Юди. Була тіткою святої Єлизавети - матері святого і славного пророка, предтечі Господнього - Івана Хрестителя. Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Була бездітною, що тоді вважалося ганьбою між людьми. Разом зі своїм побожним чоловіком Йоакимом вона наполегливо просила у своїх молитвах Бога про потомство. У протоєвангелїї мовиться, що одного дня явився їй ангел Господній й приніс радісну вістку від Бога: її молитва вислухана. Щаслива Анна відразу ж поспішила до Єрусалиму, щоб скласти Богові свою сердечну подяку. Там вона зустрілася зі своїм чоловіком, який теж отримав вістку від Божого ангела.

6 серпня Православна Церква молитовно згадує пам'ять мучеників благовірних князів Бориса і Гліба (1015).

Борис і Гліб, в хрещенні Роман і Давид, святі князі-страстотерпці, молодші сини святого рівноапостольного київського князя Володимира Святославвовича, загнули в міжусобиці після його смерті від руки старшого брата Святополка; перші за часом канонізації українські святі.

Літописна повість називає матір'ю Бориса і Гліба якусь «болгариню», хоча на підставі непрямих даних неодноразово висловлювалося припущення, що Борис і Гліб були синами Володимира від шлюбу з візантійською царівною Ганною. Судячи з імен князів-страстотерпців, відомості про їх болгарське походження по матері заслуговують переваги: ім'я «Борис» — болгарського походження, брати Борис II і Роман займали болгарський престол відповідно в 969–971 і 977–991 рр., ім'я Давид також відому в правлячій династії Західноболгарського царства в 2-й пол. X ст. Можливо, «болгариня» належала до болгарського царського роду і потрапила на Русь як полонянка в 90-х рр. X ст., коли руські війська в якості союзників Візантії брали участь у війні проти болгар. Менш вірогідним є те, що діти від «болгарині» народилися до шлюбу святого Володимира з Ганною, ув'язненого в 988/89 р., оскільки ця гіпотеза суперечить одностайному свідченю всіх джерел, що святі загинули юними.Згідно літописів, за життя батька Борис займав княжий престол в Ростові, а Гліб — в Муромі.

Святий пророк Ілля народився у м. Фесфії (Тесвії) Галаадській за 900 років до Різдва Христового. Ім'я, яке батьки дали синові (Ілля означає "міць Господня"), визначило все його життя. З малих літ він присвятив себе Богові, поселився в пустелі й жив у молитві й суворому пості.

Люблячи роздумувати про Бога, він часто віддалявся для безмовності в пустинні місця, де довго молився Господу. І був Ілля улюблений Богом, оскільки Бог любить тих, що люблять Його. Не раз Господь прихильно розмовляв з Іллею і дарував йому таку відвагу, що Ілля завжди отримував від Бога те, що просив.

О тій порі царем Ізраїлю був Ахав, який закликав людей поклонятися ідолам (Ваалові). Прихильницею ідолопоклонства була й цариця Єзавель. Серед тих ізраїльських сміливців, які виступали проти цього був Ілля. Він ревно молився, закликав людей покаятися і повірити в Єдиного Бога.

І сказав Ілля-пророк Ахаву: "Живий Господь, Бог Ізраїлів, перед Яким я стою. У ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом". Сказавши це, Ілля пішов від Ахава, і, за словом пророка, настала посуха. Самого ж Іллю Бог зберігав біля потоку Хораф, що навпроти Йордану. І ворони приносили йому хліб і м'ясо уранці і хліб і м'ясо вечорами, а з потоку він тамував свою спрагу.

Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?
Бог є джерелом усякого добра. З цього джерела виходить все добре, що ми маємо і чим живемо. Ця цілюща вода доброти наповнює все людство: і грішників, і святих. У сучасному світі важливість Божої ласки у житті  не дуже підкреслюємо, думаючи, що все і має бути так, забуваючи про основне джерело звідки все походить, натомість, все приписуючи собі. Якщо все є природно, а людина цар природи, то до висновку, що людина цар добра, недалеко.
Є багато людей, які кажуть про самих себе: “я є добра людина”. І в якісь мірі кажуть правду, але не повну. Віруюча в Бога людина каже: “Бог дав мені ласку зробити добро. З Божої волі зміг послужити тобі. Слава Богу за те, що змогла продовжити добро ”.
Віруюча людина в усякому добрі бачить присутність Бога, а невіруюча – далі за межі себе не виходить.
Бог помічник чи володар?
Дехто із “побожних” незамислюючись каже, що Бог йому допомагає у житті робити добро. Бог помічник? Сказано ніби не погано, але, якщо глибше подумати, то чи не найперше ми самі маємо бути помічниками Бога у поширені добра?